Душа Провансу

Ми приїхали в Арль на поїзді з Авіньйона. Квиток «туди-назад» обійшовся в 14 євро. Доїхали швидко – хвилин за 20. Вокзал знаходиться далеченько від центру. Від вокзалу в місто ходять безкоштовні «шатли» - невеличкі червоні автобуси. У водія ми запитали, скільки йде останній автобус на вокзал. Виявилося, що в 5 годин вечора, так як це була субота. У будній день є ще кілька рейсів. Розклад «шатлів» можна взяти в туристичному офісі. Автобус зупинився саме біля нього. Ми взяли план міста та вирушили на прогулянку.

  Арль - французький провінційне містечко з невисокими будівлями. Чисельність населення Арля становить трохи більше п'ятдесяти тисяч чоловік.

Він протягом століть зберігає свій неповторний колорит. Його називають «душею Провансу». Арль старе, дуже старе місто. Йому більше двох з половиною тисяч років. Заснували його римляни в VI столітті до н. е. Місто знамените музеями, історичними пам'ятками та культурними подіями. А найцінніші римські пам'ятники Арля внесені в список світової спадщини ЮНЕСКО.

Вийшовши з туристичного офісу, ми відразу опинилися на міському ринку. Звичайно, ми не могли відмовити собі в задоволенні прогулятися півгодини по ринку Арля. Ринок порадував нас різноманітністю місцевих товарів, фарб і ароматів. Дуже люблю ці невеликі ринки. Відразу поринаєш в атмосферу міста. Звичайно, ринок - це не головне. Але дуже цікаво.

Потім йдемо до амфітеатру, побудованого в 46 році до н. е. Саме тут знімався відомий голлівудський фільм «Гладіатор». Вхідний квиток коштує 5 євро. За цим же квитком ми зможемо відвідати і античний театр.

 

Амфітеатр був головною спорудою Галлії. Зорова майданчик еліптичної форми вміщувала в себе 20 тисяч осіб. Приходили сюди в основному римські легіонери з місцевого гарнізону, розвагою служили бої гладіаторів з дикими тваринами. У середні століття амфітеатр стає фортецею. Тут розміщувалися 212 будинків і 2 церкви. Пізніше тут стали проводити кориди. Безкровні кориди досі є характерним для Провансу видовищем.

Арль розташований в нижній течії Рони, однією з прекрасних річок Франції. Після відвідування амфітеатру йдемо прогулятися по набережній Рони.

Перед цим оглядаємо терми Костянтина (IV століття н. е..).

Заходимо в церкву Нотр – Дам – де – ля – Мажор (XII – кінець XIII століття), яка розташувалася на вершині пагорба.

В 100 метрах від Амфітеатру Арля на південно-сході знаходиться античний театр. Як і Амфітеатр, театр призначався для розваги городян. Але зберігся він набагато гірше. Споруда датується кінцем 1 століття до нашої ери, часом імператора Августа. Цей театр став однією з перших кам'яних споруд подібного роду в римському античному світі. Театр був присвячений Аполлону – його вівтар розташовувався на сцені. Імператором Костянтином II в 353 році в театрі влаштовувалися грандіозні вистави. Театр діяв до початку V століття. При місткості в 10 тисяч глядачів і 33 рядах лавок його діаметр становить 102 м. Сцена, на жаль, практично не збереглася. Її прикрашали сотні колон, розташовані в кілька рядів. Лише 2 колони, , називаються Дві Вдови, що належали ордера корінфа, дійшли до наших часів. Дивом збереглася Вежа Ротлана. У ранньому Середньовіччі театр, як і арена, був частиною оборонних споруд міста.

У V столітті камені театру використовувалися для будівництва собору святого Стефана (в майбутньому собор святого Трофима). Конструкції театру обстраивались і використовувалися для будівництва будинків, включаючи єзуїтський коледж і будинок сестер милосердя. Роботи з розчищення від середньовічних надбудов були розпочаті в 1828 році, завершені в 1860 році.

Зараз у цих мальовничих декораціях влаштовують різні театральні вистави, серед них щорічний Липневий фестиваль опери та балету і свято королеви Арля, в якому беруть участь жителі всього Провансу в своїх традиційних костюмах.

Всі основні визначні пам'ятки Арля розташовані дуже компактно. Тому після античного театру ми потрапляємо на площу перед міською ратушею з фасадом 17 століття, Годинниковою вежею, нагорі якої знаходиться статуя бога Марса, якого жителі міста називають «бронзовий людина» за чудової гри світла сонячних променів.

По сусідству з мерією знаходиться церква Сен-Трофім (X-XI ст. ст.). Саме тут отримав найбільшу втілення романський стиль південно-східної Франції. Нижній регістр фасаду нагадує римську тріумфальну арку. Церква відома багатьма знаменними подіями: в 1178 році тут Фрідріх Барбаросса отримав королівську корону з рук архієпископа; тут вінчалися король Рене, а також Людовик Другий. У 1981 році поряд з античними пам'ятниками міста церква включена в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО,

Арль приваблює туристів як місто, в якому жив і творив великий Ван Гог. В Арлі він створив понад 200 робіт, серед них «Соняшники», «Арлезіанка», «Сіяч», «Жнива», «Нічне кафе», «Червоні виноградники в Арле», «Спальня Ван Гога в Арле», «Жовтий дім». Ван Гог був закоханий в Арль і Прованс: "Навколо, куди не кинеш погляд, все проситься на картину". Деякі з написаних художником будівель та площ і зараз можна побачити в місті. До цих пір розбурхує уяву історія з відрізаним вухом художника, що сталася саме в Арлі. Кажуть, що вухо Ван Гогу відсік у сварці один Вінсента - великий французький імпресіоніст Поль Гоген. А в старій лікарні, де художник лікувався від божевілля, нині розташовується культурний центр, що славиться своїми магазинами, галереями та квітниками внутрішнього двору, засадженими тільки тими рослинами, що були на полотнах майстра. Як не дивно, в музеях міста немає жодної роботи Ван Гога.

 

Інший відомий художник і любитель бою биків Пікассо написав в Арлі дві картини і кілька десятків малюнків.
Арль є також і центром фотографії, в місті працює одна з найзнаменитіших і найдорожчих у Франції - Національна школа фотографії. Кожне літо тут відбувається Міжнародний фестиваль фотографії.

Час в Арлі пролетів непомітно. Потрібно було повертатися в Авіньйон. Ми знайшли зупинку «шатла» і вирушили на вокзал (як я вже написала, «шатл» возить пасажирів безкоштовно). На вокзалі з'ясувалося, що поїзд ще не скоро. Але службовець вокзалу підказав нам, що через чверть години в Авіньйон відправиться автобус. Яке ж було наше здивування, коли ми дізналися, що квиток на автобус купувати не доведеться. Виявився дійсним наш квиток на поїзд.

Місто справив на нас дуже приємне враження. Ми їхали в якомусь надзвичайному спокій і задоволення. До побачення, Арль!